В умовах великої війни питання відновлення та модернізації національної інфраструктури набуває першочергового значення. Водночас, в Україні досі застосовують норми будівельного законодавства, що сформовані на основі застарілих підходів та принципів радянського зразка. Це створює низку системних проблем, які негативно впливають на ефективність будівельної галузі, інвестиційну привабливість та готовність іноземного бізнесу брати участь у відновленні нашої країни.

Основною проблемою є невідповідність ринковим умовам. В основі вартості будівництва враховують не одиницю виконаної роботи (наприклад, кілометр прокладеної дороги чи квадратний метр покладеної підлоги), а вартість окремих елементів, таких як нормативно визначена заробітна плата, розрахунок потрібних для цього людей, кошторисна норма вартості на окремі будівельні матеріали тощо.

Ба більше, ці ресурсні кошторисні норми подекуди суттєво відрізняються від реальних цін на матеріали, техніку та людські ресурси.

Такий стан справ в будівельній галузі фактично закриває вітчизняний ринок для іноземних компаній, зокрема, тих, що виявили готовність брати участь у відновлені України, і хочуть працювати за прозорими правилами. Бо вищевказані норми забюрократизовані, складні та такі, що не відповідають підходам, за якими працює бізнес в ЄС.

Ще більш цинічними є непоодинокі випадки відкриття кримінального провадження відразу після укладення угоди, тобто ще до актування та оплати будь-яких робіт. Не зупиняють правоохоронні органи в пошуку "розкрадачів" бюджетних коштів ні виконання робіт в межах кошторисної вартості, обґрунтованість якої підтверджена експертним звітом проєктно-кошторисної документації (ПКД), ні виконання робіт в межах договірної вартості, сформованої за результатами закупівлі.

Для наочності: сьогоднішні реалії взаємодії замовника, бізнесу і правоохоронців виглядають таким чином: якщо сума згідно з проєктно-кошторисною документацією (ПКД), що підтверджена експертним звітом, становить умовних 10 млн грн, за підсумками тендеру договірну вартість встановили на рівні 9 млн грн, але підрядник закупив якісь матеріали по 350 грн замість 200 грн, визначених відповідними розцінками, то замовник і підрядник – "злочинці".

І жодного значення не мають кошторисна вартість проєкту та договірна ціна за тендером. Без перебільшення можу сказати, що майже кожне будівництво у нашій країні можна вважати корупційним при такому підході. І замовнику та підряднику нічого не лишається як "домовлятися" з правоохоронними органами.

Ще однією з найбільших проблем є чинна система визначення кошторисної заробітної плати в будівництві, що базується на нормативних показниках, які не відображають фактичної ситуації на ринку праці. Через це розмір зарплати у проєктно-кошторисній документації значно нижчий за реальний.

Як наслідок – підрядники змушені "витягувати" гроші на реальну заробітну плату працівникам за рахунок завищення вартості окремих матеріалів чи зазнавати збитків. Така система фактично штовхає підрядника до вибору між криміналом і банкрутством.

Окрім того, така методика розрахунку кошторисної заробітної плати, фактично ставить в дискримінаційні умови та унеможливлює бронювання працівників суб’єктів господарювання, які виконують виключно роботи за рахунок бюджетних коштів. Наприклад, кошторисна заробітна плата для Львівської області на 2025 рік становить 18570 грн. А постанова уряду визначає мінімальну для можливості бронювання заробітну плату по країні 20 тис. грн. Як бронювати, якщо одне суперечить іншому?

Розрахунок заробітної плати взагалі не враховує умови сьогодення – дефіцит кваліфікованих кадрів та можливість залучення фахівців для виконання робіт в прифронтових регіонах, де оплата праці може суттєво перевищувати ринкові показники "тилових" областей.

Наприклад, у 2024 році рівень кошторисної заробітної плати для будівельних робіт встановили на рівні 13750 грн/міс. Водночас реальна середня зарплата кваліфікованого будівельника становила 22000–25000 грн/міс., а у великих містах та прифронтових регіонах – 25000–35000 грн/міс. Таким чином, кошторисні й реальні зарплати можуть відрізнятися вдвічі, а то й втричі. Тому при залученні 50 працівників на три місяці будівництва виконавець робіт змушений буде витратити на заробітну плату додаткові 1,7 млн грн, які у кошторисі не враховані.

Розбіжності між кошторисними розцінками та реальними цінами в Україні – системні та регулярні. Вони виникають практично на всіх етапах будівництва.

Вартість матеріалів та робіт визначається за нормативними збірниками, які часто не оновлюються своєчасно. Для прикладу робота одноковшового дизельного екскаватора на пневмоходу за державними нормами становить 458,7 грн/год без ПДВ, а ринкова вартість – близько 1200 грн/год без ПДВ. Вартість роботи бульдозера відповідно до державних норм становить 487,71 грн/год, а ринкова – близько 1700 грн/год. Це призводить до суттєвих розбіжностей між кошторисною та фактичною ціною.

Також, в кошторисних нормах не враховані коефіцієнти на понаднормову роботу. Якщо термін будівництва об'єкта згідно проєкта організації будівництва складає 10 місяців, а замовнику необхідно побудувати його за шість місяців (не порушуючи якості робіт), необхідно врахувати в кошторисі доплату за понаднормову роботу. Але чинні норми не передбачають такої можливості. Таким чином, залучення більшої кількості людей та техніки для скорочення часу будівництва є фактично прямими збитками підрядника.

Висока кількість інструкцій та поправок ускладнює роботу навіть для українських спеціалістів. Міжнародні партнери – іноземні компанії, що працюють за FIDIC, Eurocodes або іншими міжнародними стандартами, не можуть інтегрувати українські кошториси у свої системи. Це знижує інтерес міжнародних підрядників до роботи в Україні.

З метою усунення цих проблем та створення сучасної системи управління кошторисними процесами у будівництві потрібно відмовитись від застарілих кошторисних норм на основі цінових показників Держстату, а натомість запровадити міжнародні стандарти на основі ринкових підходів у ціноутворенні, де в основі – вартість одиниці виконаної роботи.

Реформа системи кошторисних норм не те, що назріла, а давно перезріла. Тому профільні міністерства мали б розробити дорожню карту поступового переходу від нормативного до ринкового ціноутворення, адаптувати міжнародні стандарти у процеси кошторисування та актування виконаних робіт. Тим паче, ми вже маємо позитивний досвід змін у галузі – ліквідація корумпованої ДАБІ. Бо лише об’єднавшись бізнес та влада можуть змінювати правила гри. Окрім того, завдяки чітким нормам галузь зможе перестати бути постійним джерелом доходів для правоохоронних органів. Бо лише прозоре та чесне будівництво зможе стати міцним фундаментом відбудови України.