Матеріали про відомих людей Бібреччини з ресурсу Спадщина.UA
С. Лани
Український баритон Гнат Палажій
Гнат Палажій народився 1894 року в с. Лани Бібрецького повіту в родині Йосифа Палажія. Завдяки гарному голосу батьки віддали Гната на навчання до бурси Ставропігійського Інституту у Львові.
Продовжував здобувати музичну освіту у Сполучених Штатах Америки. Тут розпочав студії в Карла Гайна в New York College of Music, виступаючи на концертах в Нью-Йоркській консерваторії Джерман (New York Conservatory German) у 1917-1918 роках. Пізніше продовжив студії в Нью- Йоркській Американській консерваторії музики (New York American Conservatory of Music) у 1918-1922 роках як соліст. Гнат був змушений заробляти на своє життя та навчання, тому влаштувався дякоучителем при українській церкві в Елізабет (Нью Джерсі).
Брав активну участь у культурному житті громади. 1913 року виступив на концерті в Перт Амбою (Нью-Джерсі). Українська газета «Свобода» відзначила: «Рівнож і дует «Не чужого ми бажаєм», який відсьпівали п. І.Переговський і п. Ігн. Палажій, випав дуже хороше. П.Переговський, дякоучитель з Перт Амбою, має дуже красний, милий, легенький тенор, а п. Палажій, дякоучитель з Елїзабету, має пречудовий бас» . А після першого виступу в залі Музичної Колегії (College of Music) з’явилася у «Свободі» дуже прихильна рецензія, у якій згадано про гордість присутніх у залі українців, коли почули, як щиро аплодує американська публіка українському співакові за його українські пісні .
В Елізабеті Гнат Палажій став членом церковного Братства св. Василя Великого,а з 1914 року - секретарем Братства. Не забував батьківщини, щедро давав кошти на різні потреби – на українську гімназію в Рогатині , на допомогу голодуючим у Галичині під час Першої світової війни .
21 липня 1917 року Гнат Палажій взяв участь в концерті пам’яті Тараса Шевченка, організованому заходом Співацького Кружка і Української Громади Елізабет і Елізабетпорт в «Колосеум Гол», дохід з якого призначався для потерпілих у війні українців. Останній концерт в Елізабет, в якому Гнат взяв участь і виконував сольні партії, відбувся 6 липня 1918 року і був присвячений пам'яті Тараса Шевченка . А вже у вересні він перейшов працювати диригентом хору в українській католицькій церкві в Пасейк (Нью-Джерсі).
Упродовж 1921 та 1922 років, окрім навчання та праці диригента, Гнат часто виступав на імпрезах і концертах, організовуваних українською громадою . А у 1923 році, отримавши американський паспорт, Гнат Палажій виїхав до Італії, де мав продовжити навчання в Мілані .
У Мілані Палажій вступив до Консерваторії Верді (Conservatorio di Musica «Giuseppe Verdi»), де навчався під керівництвом маестро М.Баваньйолі, а в його оперний репертуар увійшла роль Падре Ґвардіяно (Padre Guardiano) в опері «Сила долі» (La forza del destino), у якій він дебютував 1924 року в міланському театрі «Ла Скала».
У червні 1924 року, закінчивши курс навчання, Гнат Палажій, маючи американський паспорт і польську візу, задумав відвідати маму в Ланах. Він приїхав до матері і на самі Зелені Свята 14 червня був заарештований польською владою. Як написала газета «Діло» 24 червня 1924 року, «польська місцева влада не дала йому змоги приглянутися гараздам бідної матері. Його безправно арештовано і перевезено до Львова, де тепер сидить у поліційних арештах при вул. Яховича. Для польської влади не існують ніякі міжнародні зобов’язання для пошанування прав чужих громадян» . Правда, вже через п’ять днів газета «Діло» повідомила: «Арештованого артиста, Ігната Палажія, який приїхав відвідати з Америки свою рідну маму і якого як ми передавали 14-го арештувала польська поліція, – врешті випущено на волю!» . Випущеного з в’язниці Гната Палажія польська влада депортувала, і вже 15 липня на кораблі Majestic він прибув із Саутгемптона до Нью Йорка .
Повернувшись до Америки, Гнат Палажій почав шукати кошти для продовження навчання в Італії. Зокрема, українська громада постаралася зорганізувати концерти для збору коштів на його навчання. Перший такий концерт відбувся в Елізабет (Нью-Джерсі)
Виступам Палажія на концерті акомпанувала на фортепіяно Віра Стеткевичівна. Виступили також солістка сопрано Анна Левчиківна, скрипаль Іван Левчик, група товариства св. Володимира, хор Боян, танцівниця Оля Притиківна.
Гнат виступав у різних концертах у містах США – 21 березня 1925 року у Філадельфії на Шевченківському концерті, де виконав «Ой поля, ви поля» Я.Степового, «Гетьмани» Лисенка на слова Шевченка, «Дніпро реве» Дениса Січинського на слова Чайченка , в Нью-Йорку 12 червня на концерті з нагоди закінчення шкільного року в Нью-Йоркській музичній колегії , персональний концерт в Перт Амбою 5 липня.
Окрім того, Палажія запрошували італійські хори з сольними виступами в опері «Мікадо» і «Пінафоре» Гільберта і Оливана. Він співав роль Мефістофеля в опері «Фавст», перекладену на італійську мову і поставлену в Нью-Йорку компанією Салерно Ґранд Опера, та в «Аїді» (Верді), виставленій в театрі Лоґакр при 48. вул. і Бродвей у Нью Йорку, а «Метрополітен Опера», виставляючи в 1925 році оперу «Ля Травіята» (Верді) в Бруклинській Академії Музики, призначила йому роль Дітторе.
Згодом Гнат Палажій перебрався в Бейон, де керував хором Товариства «Боян». 30 квітня 1928 року його хор дав концерт в Young Women Christian Assotiation (Християнська Асоціація Молодих Жінок).
Гнат Палажій одружився з Марією, уродженкою Нью-Йорка, батьки якої походили з Галичини . Проживали вони в Квінсі в Нью-Йорку. Також десь у цей час Палажій був прийнятий у La-Scala Grand Opera Company (Філадельфія), від імені якої виступав на концертах.
Коли 1928 року Гнат Палажій став керівником хору при угро-руській церкві Св. Івана Хрестителя в Бейон (Bayonne), Нью-Джерсі, він впровадив українські пісні до репертуару цього хору, з яким виступав на прилюдних концертах як серед української громади, так і перед загальною, американською публікою.
Паралельно з основною працею при церкві Гнат Палажій 1932 року став диригентом хору «Бандурист».
У грудні 1934 р. він виступив зі своїм хором в серії Різдвяних концертів, улаштованих під патронатом університету Нью-Йорка, виповнюючи цілу програму псальмами Д.Бортнянського, «Вулицею» Ф.Колесси і «Вечерницями» П.Л.Ніщинського. Урядова програма, видана в тому часі згаданим університетом, помістила також короткий життєпис Гната Палажія .
У кінці 1930-х років він перейшов працювати дяковчителем при угро-руській греко-католицькій церкві Пречистої Діви Марії в Нью-Йорку, де теж відзначився як диригент хору.
Помер Гнат Палажій 31 серпня 1951 року від інфаркту . Автор газети «Свобода», що підписався криптонімом С.Д., так згадав про нього у некролозі: «…Треба пригадати, що ім'я Гната Палажія в часах між Першою й Другою світовою війнами було загально звісне серед української громади, бо його виступи на українських концертах як соліста-баритона належали до справжніх атракцій, а навіть неукраїнська преса в місцевостях, в яких він виступав, присвячувала його виступам немало місця. Мабуть, відносини, серед яких проживав покійний останні роки свого життя, не дали йому спроможности маніфестувати ні себе, ні свого хору, одначе він бував на всіх українських імпрезах і національних святах Великого Ню Йорку до самого кінця свого життя» .
С. Вільховець
Іван Северинович Габрусевич (також Ґабрусевич; псевдо: «Гребелька», «Джон», «Зубр», «Іртен», «Северко»; 1902, с. Вільховець, Бережанський повіт, Королівство Галичини та Володимирії — 16 травня 1944, Заксенгаузен, Третій Рейх) — 4-й крайовий провідник ОУН на західноукраїнських землях (06.1931—03.1932).
Народився на Галичині в родині священника. Закінчив філологічний факультет Львівського університету (1931). Член ОУН (1929), керівник підреферентури Юнацтва ОУН Крайової Екзекутиви. Створив нелегальну мережу молодіжних націоналістичних груп та організацій для акцій непокори владі, редактор журналу «Юнак». Член Пласту у Львові.
Від липня 1931 — крайовий провідник ОУН на західно-українських землях (ЗУЗ).
Від 1934 — у Берліні (Німеччина) та Відні (Австрія). Член Проводу ОУН, керівник його референтури ідеологічного вишколу.
Займався організаційною роботою для проголошення у Львові 30 червня 1941 Акта відновлення Української держави. 15 вересня того ж року Габрусевича заарештувало ґестапо; загинув у концтаборі Заксенгаузен.
М.Бібрка
Ізраель бен Моше Галеві Сіґал
Ізраель бен Моше Галеві Сіґал із Замостя (народився 1710 р. в м. Бібрці) – відомий єврейський науковець і письменник. Навчався в Замості та якийсь час жив у Берліні, де був учителем відомого єврейського просвітителя Мойсея Мендельсона. Після Берліна оселився в Бродах. Був одним із перших авторів, які у своїх творах пропагували ідеї Гаскали, єврейського просвітництва.
Особливий наголос учений робив на вивченні математики, вважаючи, що це допоможе в розумінні Талмуду.
М. Бібрка
Іполит та Євген Дзеровичі
Священники батько і син Дзеровичі зробили для Бібрки неоціненне : не тільки збудували церкву Святої Покрови, але й упродовж 56 років формували національно свідому громаду, яка цю якість зуміла пронести через різні окупаційні режими аж до Незалежності.
Євген Дзерович народився 15 березня 1843 року у священничій сім’ї. Він пішов стопами батька, який цього хотів, бо бачив у ньому душпастирське покликання. Бібрка стала третьою парафією о. Євгена, яку він обійняв і з якою пов’язане усе подальше життя. Отець Є.Дзерович із самого початку священничої діяльності був послідовним у своїх національних переконаннях, всі патріотичні кроки бібрської громади не обходились без його участі і провідництва. Він був першим головою бібрської «Просвіти» (1896-1903). Просвітянська робота, її результати якраз і стали тим фундаментом, на якому формувалися національно- патріотичні починання у Бібрці та повіті, які пізніше переросли в національно свідому поведінку в часи лихоліття.
За час керівництва філією «Просвіти» в Бібрці, на теренах повіту з 1896 по 1903 pp. було утворено 34 читальні Товариства. Навколо них гуртувалось українське просвітницьке життя: відзначення національних свят, вшанування героїв, організація самодіяльності (хори, вистави), проведення фестин, святочних академій тощо.
Уляна Кравченко під час учителювання в Бібрці (1881-1884) почала співпрацювати з о. Євгеном на ниві просвітництва. Він підтримував її національно-виховні заходи, допомагав. Свідченням того є факт, що о. Дзерович подарував учительці «золоте перо».
Отець Є. Дзерович був патріотом не на словах. Він, наприклад, не приймав листів, які надходили на його адресу польською мовою. В. Лаба у своєму дослідженні «Літопис парафії Бібрки...» подає цікаві факти з цього приводу. Він пише про один такий випадок: «Зі староства парохові Дзеровичу принесли листа два поліцаї. Він його не прийняв, бо був польською мовою. Поліцаї пригрозили, що приб’ють листа на дверях церкви. Так і сталося. Цього листа з описом ситуації о. Євген відправив до намісництва у м.Львів. Така національна свідомість і стійкість заслуговує і нині на повагу.
Селище Нові Стрілища
Франц-Ксавер Моцарт
(26 липня 1791 р., Відень - 29 липня 1844 р., Карлсбад)
Сини Вольфганга Амадея Моцарта: Карл-Томас (праворуч) та Франц-Ксавер (ліворуч) (малюнок Ганса Гансена, Відень, 1800)
Бюст Ксавера Моцарта, Львів, Україна. Скульптор Володимир Цісарик
Франц-Ксавер Моцарт, син Вольфганга Амадея Моцарта, упродовж 30 років жив у Галичині. Для Бібреччини особливо важливим є той факт, що сліди Франца Ксавера залишилися в Нових Стрілищах неподалік м. Бібрки. «До сімнадцяти років Франц Ксавер уже був відомий у Відні не тільки як талановитий автор і віртуозний піаніст, але і як успішний педагог. Про нього знали і за межами Відня: інакше як би сімнадцятирічний юнак у 1808 році отримав запрошення від графа Баворовського (Viktor Ignatius Alois Bavarowski), з Галичини, служити в його будинку гувернером і вчителем музики? Це запрошення відкрило новий етап у житті юного Франца. Він приймає пропозицію графа і відправляється в далеку провінцію Австрії, в село Стрілища на Львівщині» (Галина Лагутіна. У тіні Генія. Франц Ксавер Моцарт/ Львів епохи Ф.К. В. Моцарта 1813-1838/ Незалежний культурологічний часопис «Ї». - Львів, 2017. – с.18).
Подекуди залишилися тільки краєвиди, що колись милували око Ксавера Моцарта. Від деяких будинків і палаців, у яких він викладав музику дітям вельмож, зосталися хіба фрагменти фундаментів.
Онук Леопольда Моцарта, син великого Вольфганга, племінник композитора Карла Марії Вебера, учень Ґеорґа Альбрехтсбергера, Антоніо Сальєрі, Сіґізмунда фон Нойкомма, геніальна дитина, яка в одинадцять років уже мала опублікований фортепіанний квартет, 200 років тому був мешканцем Бібрецького повіту, навчав дітей графа Баваровського, від маєтку якого у Стрілищах (Стріличах, нині – селище Нові Стрілища) залишилася хіба в реконструйованому вигляді будівля конюшні.
Він блукав стежками Опілля, очевидно, неодноразово проїжджав через Бібрку (більшість часу таки прожив у Львові), згодом працював у найбагатших родинах місцевої знаті, зокрема Потоцьких, Чарторийських, Янішевських, Сапіг. Франц Ксавер кочує з маєтка в маєток, навчає і навчається сам, пише музику. Зокрема, і за час перебування в Стрілищах створив кілька концертів, про що пише дослідниця його творчості Роксолана Гавалюк.
Франц Ксавер викладав музику донькам графа Баворовського в с. Підкамінь, неподалік від Рогатина (теперішня Івано-Франківська область), згодом прийняв пропозицію імперського шамбеляна (представника австрійського цісаря в містечку) фон Янішевського про навчання музики його дітей у Бурштині. Тут він прожив два роки. За цей час організував перший світський хоровий колектив, здійснював постановки п'єс, часто давав концерти для гостей бурштинського поміщика, на яких виконував батькові та перші власні музичні твори.
З Бурштина молодий композитор переїхав до Львова, де також працював приватним учителем музики, а у 1826–1829 роках очолював заснований ним музичний хор святої Цецилії, до якого ввійшло 400 аматорів хорового співу. Найбільше часу перебував саме у Львові, під покровительством Жозефіни Бароні фон Кавалькабо – піаністки, співачки, актриси, дружини губернського радника.
1826 р. у греко-католицькому кафедральному соборі Святого Юра відбувся концерт, під час якого композитор виконав знаменитий батьківський «Реквієм». На базі цього хорового колективу Моцарт-молодший створює музичне товариство св. Цецилії, а також інститут співу, що фактично став першою музичною школою у місті.
Найбільша кількість опусів Ф. К. Моцарта була створена в Галичині. У Львові праворуч від входу до собору Святого Юра встановили й освятили пам'ятну таблицю з портретом Франца Ксавера Вольфганга Амадея Моцарта. Тепер не тільки львів'яни, а й численні туристи знатимуть, що саме тут в 1826 році хор Святої Цецилії, створений молодшим ( львівським ) Моцартом, вперше виконав католицьку месу - безсмертний «Реквієм» - до 35-річчя з дня смерті геніального Вольфганга Амадея Моцарта.
