Бібрка

Бі́брка (пол. Bóbrka) — місто на Львівщині. Розташоване вздовж невеличкої річки Боберка за 20 км від Львова.

Найближчі туристичні об’єкти поблизу Бібрки:

Свірзький замок (у стилі ренесанс; згадки від 1530 року, коли він належав шляхетському родові Свірзьких) – с. Свірж (11 км).

Старосільський Замок - оборонний замок князів Острозьких у стилі східноєвропейського пізнього ренесансу (1584-1589) – с. Старе Село (12 км).

П’ятничанська вежа — оборонна споруда замкового типу. Розташована поблизу села П'ятничани Жидачівського району Львівської області – с. П’ятничани(8 км).

Костел Святої Трійці - храм у селі Соколівка (колишнє містечко Сенява) Жидачівського району Львівської області. Більш ніж 400-річна будівля з оборонними фортифікаціями (10 км)

Гора Камула - найвища вершина Подільської височини, пам'ятка природи місцевого значення. Розташована в західній частині горбистого пасма Гологори, на південь від села Романова. Від Бібрки – близько 12 км (Можна підніматися від села Підгородища або від села Романова)

Через місто пролягає автошлях національного значення Н-09 Мукачеве-Івано-Франківськ-Львів.

Старовинні варіанти назви Бібрки: німецькою - Prachnik (офіційна назва містечка в австро-угорських реєстрах), ідиш - Boyberke, Boiberke, Boiberik. Сьогодні ім'я Boiberik носить один із дитячих літніх юдейських таборів у США, що починає свою історію з 20-х років ХХ ст.

Припускають, що перше поселення, де тепер місто Бібрка, виникло як поселення мисливців за бобрами, яких відловлювали для близького княжого Звенигорода (тепер село Звенигород).


Перша згадка про Бібрку — в Галицько-Волинському літописі за 1211 рік. Згадується також річка Бібрка, стародавнє урочище Боберка (Бібрка), тобто місце, де були бобри. За іншими даними, 1211 рік — рік першої згадки не міста Бібрки, а однойменної річки. Поселення Бібрка як володіння Внучека з Кутна починає фігурувати в документах 1436 року.

Герб Бібрки 1569 р.

Між 1353—1366 роками на берегах річки Бібрки мав володіння Дмитро Коріятович (відомий як воєвода Боброк-Волинський), який належав до роду Коріятовичів. Ці землі були залежні від Великого князя Литовського Любарта, васалом якого був Дмитро Коріятович. Можливо, на цих землях він заклав замок Боброк, який дав початок пізнішому місту Бібрка. Також можливим засновником міста вважають Володислава Кормильчича, який ввійшов у історію як самозванець на Галицький престол.

         1366 року ці землі перейшли в залежність від польського короля. Місцеві ремісники та купці платили податки львівському старості як королівському представникові. Бібрку часто здавали феодалам в оренду.

         Привілеєм Казимира Четвертого в 1469 році Бібрка отримала магдебурзьке право, за яким дозволено було влаштовувати ярмарок двічі на рік та раз на тиждень (щовівторка) проводити торги. Привілей Сигізмунда II Августа підтвердив у 1569 році надані права та дозволив третій щорічний ярмарок і торги не лише щовівторка, а й щосуботи. Міщанам також дозволялося варити пиво для власного споживання.

         1474 року велика пожежа зруйнувала майже все місто. Унаслідок цього уряд на 10 років звільнив Бібрку від податків.

         1502 року турецько-татарські орди повністю зруйнували місто.

1515 року в податковому реєстрі документується священнослужитель (отже, уже тоді була церква) і млин. 10 жовтня 1518 року — місто звільнено від сплати податків унаслідок знищення під час татарського нападу на 6 років.

         13 січня 1530 року місто разом із селами Серники, Лани та П'ятничани після померлого посесора Петра Венглівського було передане в довічне користування його вдові Анні Венглівській.

Ще довго Бібрка не могла оговтатися від татарського спустошення: за люстрацією 1621 року в місті королівські фуражири не змогли знайти жодної провізії. 1638 року польський сейм визнав, що Бібрка майже повністю в занепаді і знову звільнив мешканців на 4 роки від сплати податків.

         Упродовж 1605-1633 років Львівський повіт, до якого належало місто Бібрка, був спустошений навалами татарських орд аж 14 разів, тобто протягом 28 років.

         28 квітня 1643 року король Владислав IV Ваза надав львівському стольнику Станіславу Ковальському право «доживоття» на половині міста Бібрки, також на селах Лани, Ланки, П'ятничани, а 20 червня 1643 поширив це право на його дружину Реґіну Тшебєнську.

         Із часів Хмельниччини збереглися такі свідчення: коли 1648 року козацькі війська ввійшли в Бібрку, місцевий цех чоботарів подарував їм 80 пар чобіт, а місцеві скорняки — 60 кожухів.

         Польсько-шведська війна (1655–1660 рр.) довела місто до цілковитого занепаду. За люстрацією 1661 року в місті було лише 26 будинків, тоді як до війни — 150. Лише в 1765 р. будинків стало 300. Окрім того, у Бібрці було населення, яке не мало власних помешкань, — так звані халупники.

         1790 року місто дісталося відомому магнату — графові Скарбеку.

 У 90-х рр. XVIII сторіччя було відкрито перші дворічну (тривіальну) та трирічну (нормальну) школи.

У 40-х рр. XIX ст. в Бібрці проживало 3000 мешканців. Працювала текстильна мануфактура.

          1895 року в Бібрці засновано філію «Просвіти», 1900 року створено українське «Повітове кредитове товариство», 1909 р.─ товариство «Сокіл», у будівлі якого за радянської влади був кінотеатр.

         3 березня 1918 року в місті відбулося велелюдне «Свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду УНР.

         2 листопада в Бібрському повіті було встановлено владу Української держави — ЗУНР. У місті якийсь час розташовувалася команда II Галицького корпусу (командант — полковник Мирон Тарнавський). Штаб корпусу розташовувався у приміщенні нинішньої міської ради.

 Історія міста часів Другої світової війни пов'язана з нацистським геноцидом єврейського населення, а також із більшовицькими репресіями української інтелігенції.


У 19401962 рр. місто було центром Бібрського району Львівської області.

        

Найдавніша споруда в Бібрці — стародавній оборонний костел святих Миколая та Анни. Храм було фундовано Завішею Чорним 1405 року. Поруч збереглася мурована дзвіниця. Костел занесений до «Реєстру пам'яток України національного значення» за № 461/0.

 

Церква Покрови Пресвятої Богородиці збудована 1906 року, (архітектор Нагірний Василь). Чин освячення церкви здійснив митрополит Андрей Шептицький у 1907 році.

 

До вартих уваги пам’яток історії та культури в Бібрці належать також будинок магістрату (початок ХХ ст., нині - пошта),

( потребує інвестицій),

 

Так виглядав Бібрський будинок магістрату на початку ХХ ст.)

 будинок колишнього “Сокола” (останнє використання - кінотеатр), музична школа (колись проборство (кін. ХІХ ст.), будівля сучасної мерії, будівля нинішньої поліклініки, будинки в центрі міста (забудова ХІХ-ХХ ст.), Будинок дитячої та юнацької творчості, будинок пожежної охорони, графська садиба Чайковських та їхній парк .

 

 

Будинок колишнього “Сокола” (останнє використання - кінотеатр) (потребує інвестицій)

 

Будівля проборства (кін. ХІХ ст., тепер - музична школа)

 

Будівля міської ради (ратуша) (потребує інвестицій)

 

Приміщення поліклініки на території лікарні в Бібрці було збудоване 1908 року як приміщення лікарні (потребує інвестицій).

Історична довідка. Рішення про збори коштів для будівництва лікарні в м.Бібрці було одноголосно ухвалено 20 січня 1898 року на зборах Бібрського повіту. Лікарні дали ім'я «Цісаря Йосифа І». Коли кошти було зібрано, повітова влада внесла прохання до уряду про дозвіл розпочати будівництво лікарні. 1 червня 1904 року це прохання уряд підтримав - і 1906 року будівництво було розпочато. Лікарня почала функціонувати 1908 року.


Сакральні пам’ятки Бібрського цвинтаря

На Бібрському цвинтарі похована найвідоміша українська стигматка, монахиня-василіанка Анастасія Волошин (сестра Міріам). Останні дні свого життя вона проживала у Шпильчині, де й померла 9 січня 1994 року.

 На цьому ж кладовищі є каплиця-усипальня родини Чайковських (потребує інвестицій).

 

Каплицю побудовано орієнтовно 1891-1894 рр. як родинну усипальницю бібрських дідичів-землевласників графів Чайковських. Портал оздоблений їх родинним гербом. Каплиця належить до лютеранської церкви. Стиль – псевдоготика.

Там же є багато польських могил.

 

У Бібрці (на околиці) був маєток, який належав родині Чайковських,

зокрема Яну Чайковському, львівському адвокату.

 

У місті збереглися залишки двох синагог. Одна, так звана Велика синагога, збудована у 1821 році.
 Вона розташована в центральній частині міста, на північ від ринкової площі. На північ від ринкової площі і на схід від Великої синагоги розміщена божниця, яку збудували у середині XIX ст. На захід від центру міста, коло мосту, було єврейське кладовище XVIII ст., яке було зруйноване в радянські часи.

 

Сучасна Бібрка

Нині Бібрка готується стати центром Бібрської ОТГ.

Заклади освіти, які функціонують у місті: Бібрська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів ім. Уляни Кравченко, дошкільний навчальний заклад «Сонечко».

Заклади освіти й культури: «Народний дім», Бібрська музична школа (відкрита у серпні 1954 року), Будинок дитячої та юнацької творчості, Бібрська міська бібліотека.

Заклади охорони здоров’я: Бібрська районна лікарня, поліклініка.

Храми Бібрки: церква Покрови Пресвятої Богородиці (УГКЦ), костел святого Миколая та Анни, церква Вознесіння Господнього (УПЦ КП). Молодіжна релігійна спільнота ГКЦ будує Хресну дорогу.

 

У місті функціонує промислове підприємство «Бібрське ЛВУМГ», на якому працює близько 400 осіб. Також у місті функціонує підприємство «Бібрський держлісгосп», є філія «Укртелекому».


Культурне життя міста: У Бібрці щорічно проводять традиційні українські свята, фестини, фестиваль «Барви літа», «Фестиваль духовної пісні і Божого слова», День Незалежності, День козацтва, Свято вишиванки, День Конституції, Водохреща, Свято Івана Купала, День пам’яті Небесної Сотні, День пам’яті жертв Голодоморів, День Матері й інші заходи.

У місті є народні хорові колективи – «Бібрчани», 


«Горлиця»,  ансамбль музики і пісні «Кладочка», зразковий ансамбль «Мальви».

 

У Бібрці діє молодіжна організація «Молодь Бібрки», яка бере дуже активну участь у житті міста.

Бібрський осередок «Всеукраїнського об’єднання «Ветерани», «Союз українок» впливають на перебіг культурного життя громади й мають великий досвід в організації різнопланових заходів.